Чи потрібна нам Європа без Тимошенко?

Лічені дні залишаються до моменту, коли Євросоюз буде змушений винести рішення у справі України – підписувати з нею угоду про асоціацію чи ні. Оскільки інші формальні вимоги майже виконані, а добра воля підписати документ є в обох сторін, то єдиним невирішеним аспектом залишається доля Юлії Тимошенко.  

Віктор Янукович не хоче її випускати, а Євросоюз не хоче підписувати угоду з країною, якою керує такий недалекоглядний президент. Як не крути, а виходить, що порядок денний в Україні досі формує Качанівська ув’язнена. 

Усі списи в суперечці про потребу України йти в омріяну Європу вже давно зламано, і чи не вперше за всі часи Незалежності є консенсус щодо цього і серед суспільства, і серед еліт. Але кісткою в горлі є справа Тимошенко, виглядає, що це питання є однаково принциповим і для Євросоюзу, і для Януковича. Поступатися ніхто не збирається. 

Зрозуміло, що часу стає менше, а нервова напруга – все більшою. Цілком імовірно, що грати на цій напрузі й збирається Янукович. Тим часом громадянське суспільство й найзапекліші євроінтегратори доречно говорять, що це історичний шанс України, вперше від часів Переяславської ради й «березневих статей» реальна можливість вибрати іншу, європейську цивілізаційну дорогу, що угода має бути підписана за будь-яку ціну тощо. Все правильно, важко тут чомусь заперечити. Ось тільки дивно, коли починають лунати голоси про те, що Асоціацію варто підписати навіть у ситуації, коли Тимошенко залишиться у в’язниці, бо «не може 46-мільйонна країна бути заручницею однієї віп-полонянки». Воно ніби й слушно, але є, як то кажуть, одне але. 

Виглядає на те, що єврооптимісти в Європу хочуть іти тими ж дорогами й методами, якими зазвичай країни йдуть якраз у Митний Союз. Мовляв, це історичний шанс, на віки віків, вперше за століття європейський цивілізаційний вибір, геть від Москви і теде, тож варто примружити очі на Тимошенко, зробити виняток і таки підписати угоду про асоціацію. 

А чому взагалі ми хочемо в Євросоюз? Тому що там є система цінностей, діють закони і моральні принципи. Це у нас усюди винятки і про все можна домовитися. Ніби є правила дорожнього руху, але для президентського кортежу – виняток. Ніби за зґвалтування зі вбивством має бути довічне ув’язнення, але якщо в тебе є родичі у прокураторі – то підемо на поступки й зробимо виняток. Ніби на екзамені треба все знати, але якщо ти можеш пожертвувати на добру справу сімейного благополуччя викладача сто доларів, то зробимо виняток – і отримаєш вищу освіту. 

З такими винятками, шановні пані й панове, нам пряма дорога у Митний Союз. Не думаю, що впливові європейські друзі Тимошенко аж настільки всесильні, щоб упродовж трьох років її ув’язнення робити цю справу номером один у стосунках з Україною. Європі не йдеться про Тимошенко, її цікавить символ вибіркового правосуддя. Якщо Україна й ЄС опиняються в одному човні, то мають жити й взаємодіяти за певними спільними правилами. І це особливо актуально у випадку з Януковичем – якщо донецький Хазяїн відчув себе міні-диктатором, то йому варто вказати на його місце. Це буде сигнал в тому числі для всієї України: на вашого горе-президента знайшлася управа, знайшлися сили, здатні його зупинити. Бо поки Тимошенко у в’язниці – будь-яка асоціація й підписи позбавлені сенсу. 

В інакшому випадку для чого нам Європа? Щоб прикривати кримінальну вседозволеність прапором ЄС?! 

автор: Андрій Любка