Андерс Аслунд: «Президентство Януковича вже закінчилося з погляду реформ. Нині йдеться тільки про його виживання та утримання біля керма»

Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона (США), шведський економіст Андерс Аслунд вважає, що період фінансової кризи для України – найкращий час проводити економічні реформи, як це зробили Скандинавські держави на початку 1990-х, ставши в підсумку одними з найбільш розвинутих та соціально орієнтованих у Європі.Однак, на думку експерта, реформаторський потенціал режиму Януковича сьогодні себе остаточно вичерпав. Про свій рецепт вирішення проблем в українській економіці Андерс Аслунд розповів під час виступу в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, організованого посольствами Швеції та Швейцарії і журналом «Український тиждень». 

У. Т.: Українська економіка стає дедалі менш конкурентоспроможною, а фінансова ситуація втрачає стабільність. Водночас уряд надає перевагу радянським адміністративним методам контролю над становищем. Якими є найбільші виклики для економіки України сьогодні? 

– Якщо говорити загально, то найпомітнішою проблемою вашої країни є корупція, у наявній системі влада служить лише збагаченню вузького кола еліти, а не розвиткові країни. У неї хижацькі підходи до держави. На цьому тлі Україна стикається із загальносвітовими проблемами економічної стагнації та вповільнення зростання. Тож існують великі ризики, що вас накриє чергова хвиля кризи. Фундаментальним питанням є дефіцит держбюджету, крім того, в України обмежені золотовалютні резерви (до $25 млрд) і сильна при­в’язка курсу гривні до долара. Чим загрозливе таке становище? Ваша грошова одиниця може зазнати різкої масштабної девальвації, бо ринок валюти цілком ліквідний. І урядова відповідь на цей виклик є суто тактичною: влада, з одного боку, штучно підтримує курс гривні державним регулюванням, що призводить до вичерпування запасів іноземної валюти, а з другого – мінімізує інвестиції. Кабмін ігнорує поради МВФ та ЄС, і це небезпечно. Хиткість ситуації в тому, що, по-перше, може статися «зовнішній шок» – і ціни на сталь (дуже важливу статтю українського експорту) різко впадуть. Це досить імовірно. По-друге, дохідність за держоблігаціями, яка вже нині сягає 7,5%, може підскочити, адже українському ринку бракує впевненості. Відтак Україна швидше втрачатиме валютні резерви й може потрапити в серйознішу фінансову кризу. Отже, ситуація є загрозливою, але на реформи в сьогоднішніх умовах очікувати не варто. Можна стверджувати, що президентство Януковича з їх погляду реформ вже закінчилося. Нині йдеться тільки про його виживання та утримання біля керма. У нього немає якоїсь вищої мети. 

У. Т.: Як на цю ситуацію вплинуло б підписання в листопаді Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС? 

– Угода є дуже важливою для Києва. Вона складається з більш ніж тисячі сторінок, і на переговори пішло чотири роки. Що вона могла б дати: по-перше, нові доступні ринки для експорту українських товарів – це те, що більшість держав діставали тільки після вступу в Євросоюз; по-друге, можливість модернізації законодавства України та її державних інституцій відповідно до європейських стандартів і норм; по-третє, реальний інструмент підтримки внутрішніх реформ; по-четверте, широкі можливості в освітньому та науковому обміні з країнами ЄС, що відкриє двері десяткам тисяч молодих українців для навчання в європейських університетах. Та угода може стати справжньою точкою опори, що змінить країну. І єдина причина сказати «ні» цій домовленості – те, що президент Янукович хоче утримувати Юлію Тимошенко у в’язниці. І допоки вона сидітиме, країнам ЄС буде важко погодитися на підписання Угоди про асоціацію. 

У. Т.: Які трансформації, на вашу думку, відбулися в олігархічній системі України після постання «Сім’ї»? Наскільки ця модель є конкурентною в сучасних економічних умовах? 

– Постання олігархічних систем у пострадянських країнах стало побічним продуктом пізньої лібералізації зовнішньої торгівлі, що забезпечила кільком особам виключні привілеї в зовнішній торгівлі сировиною (зокрема, газом чи сталлю). В ідеалі олігархія мала б трансформуватись у реальний ринок і демократію після появи дедалі більшої кількості великих бізнесменів. Однак спочатку в Росії, а потім в Україні ми бачимо зворотну тенденцію. Щораз більше влади й багатства концентрується в руках правлячих кланів або сімей, які не хочуть ним ділитися. 

Якщо ми порівняємо теперішню ситуацію у вашій країні з тією, що в путінській Росії, то побачимо: консолідація влади й державної власності в руках правлячої сім’ї у вас відбувається значно швидше, і президент Янукович дедалі дужче тисне на нелояльних до нього олігархів. Очевидно, що деякі з них були змушені тимчасово виїхати за кордон. Колишня олігархічна модель економіки поступово зникає. Капіталізм в інтересах однієї сім’ї нагадує те, що Карл Маркс колись назвав східним деспотизмом, однак влада Януковича обмежена у своїх можливостях – це відверто ретроградна система із сильним руйнуванням верховенства права та прав приватної власності. Інституційно Україна сьогодні, як мені видається, скотилась у 1993 рік. 

Ми бачимо, що багатство країни зосередилося в одних руках і що менше податків платять ті, в кого кращі стосунки із владою. Приватизація мала дуже селективний характер і більшість економічно привабливих об’єктів приватизували за мінімальними цінами. Корупція заполонила багато секторів економіки. 

У. Т.: Зацікавлені чи ні, на вашу думку, наближені до влади олігархи в підписанні Україною Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС? Чи не суперечать умови й засади цього документа їхнім «правилам» ведення бізнесу? 

– Тут є дві сторони. У короткостроковій перспективі українським олігархам вигідно отримати якнайбільше активів, однак вони мають інтерес і в доступі до європейського спільного ринку. І ці два устремління вступають між собою в протиріччя. 

У. Т.: Що корисного може взяти Україна з нової скандинавської економічної моделі? 

– Насамперед повчальним був би досвід розбудови державних інституцій, адже Скандинавські країни не мають проблем із корупцією, і вся їхня урядова система працює дуже ефективно і справно. Якщо заглибитись у деталі, то Україна знайшла б для себе багато цікавого, особливо коли говорити про державне регулювання, приватизацію, пенсійну реформу, реорганізацію публічних служб тощо. Та найпозитивнішу роль у здійсненні реформ у вашій країні мав би відіграти ЄС.