Єфремов своїм хамством перевершив навіть Януковича

“У советских собственная гордость: на буржуев смотрим свысока”. 

Мимоволі на думку приходять ці слова Володимира Маяковського з вірша “Бродвей”, написаного ще 1925 року, коли останнім часом спостерігаю за діяльністю лідера фракції Партії регіонів у Верховній Раді України Олександра Єфремова.  

Залишився би цей луганський скоробагатько лише виконавцем волі Банкової, якби доля не зіграла з ним злий жарт. Він нахамив Коксу і Кваснєвському, а Європі кинув виклик: мовляв, не лізьте до нас зі своїм статутом. 

Хамство регіоналів уже давно зашкалює, а тут виявилося у всій своїй красі. Здається, Єфремов перевершив навіть самого Хама, почесного голови партії. 

Єфремовство – не нове явище в українській політиці, просто в різні часи новітньої історії воно мало різні назви. Нібито люди еліти вважають себе єдино правильними визначниками курсу України – як на зовнішній арені, так і всередині держави. При цьому вони залишаються виразниками інтересів лише частини України, але накидають свою волю іншим, не рахуючись з іншою думкою. Їхня самовпевненість у власній правоті не має меж. У випадку з Єфремовим національні інтереси України кинуті під ноги Росії, причому ця позиція виправдовується, під неї вибудовується ціла теорія. Проте подібним грішать і політики, які нині в опозиції. І хоча відверто під Росію вони не лягають, їхня так звана політична діяльність, недолуга за своєю сутністю, здебільшого грає на руку Кремлю. 

Людям типу Єфремова здається, що вони є самостійними гравцями на політичній арені. Був би Єфремов, як колись, головою облдержадміністрації, мабуть, Янукович давно би звільнив його з посади, навіть не пояснюючи своїх дій. Зрештою, і головою фракції Єфремов залишається з ласки Януковича. Недавній його спіч, що, мовляв, Янукович тисне на фракцію, схиляючи її до євроінтеграції, теж узгоджений з Банковою і скерований насамперед європейцям: мовляв, президент нічого не може вдіяти з парламентарями – демократія, панове, не те що в загниваючій Європі. 

Єфремови не вирізняються менеджерськими чи управлінськими якостями. Вони гвинтики у системі. І доки не стерлися їхні мозкові звивини, вони служитимуть вірою і правдою цій системі, аж поки сама система не підведе їх до самознищення. 

На жаль, нині єфремови представляють обличчя України на світовій арені. Обличчя спотворене, жалюгідне, яке не відповідає дійсності, не показує Україну у всій її красі й багатогранності. Європа не звикла до єфремовського хамства, але, схоже, заради вищих інтересів наразі не протистоїть йому. Втім, єфремови повинні розуміти, що час тих, хто на “буржуїв смотрит свысока” давно минув, вони лише за інерцією залишаються при владі. 

Не за ними майбутнє, бо хамство узагалі не має майбутнього, тим паче хамство самовдоволеного політика, який так і залишився провінціалом у найгіршому розумінні цього слова – без розуміння проблем України загалом, а не лише свого регіону. 

Анатолій ВЛАСЮК