ЄС назавжди впевнився у тому, що Україна – країна ідіотів

Отже, все, що раніше перебувало на рівні припущень, тепер стало реальністю. Регіонали на чолі зі своїм мудрим лідером і не думали вести нас до Європи. 

Про це, зокрема, свідчить ухвалення українським Кабміном рішення, згідно до якого процес підготовки до підписання угоди про асоціацію – зупинено. 

Найсмішніше, що у цій безглуздій ситуації влада продовжує клеїти дурня так само, як робила це раніше. Зокрема, Азаров зупиняє процес, але Янукович продовжує рух у напрямку Європи. Яким чином – запитання окреме. Очевидно, Віктор Федорович, як справжній нормальний герой, рухається у цьому випадку “в обхід”. 

Власне, рішення, очевидно, ухвалене тому, що, не зважаючи ні на що, ймовірність підписання Угоди на Вільнюському саміті залишалася достатньо високою. Аби не ризикувати, президенту довелося дати команду уряду, який і ухвалив необхідне рішення, і тепер можна звітувати перед кремлівським начальством, що процес євроінтеграції України успішно поховано. 

Але я далекий від того, аби вбачати у цьому черговий “хитрий план”. Занадто недолугим та безглуздим він виглядає. 

Прислухаймось до слів тих, хто виступає у цій ситуації офіційними речниками влади. Зокрема, п. Олійника, який ще нещодавно розповідав нам про незмінність руху на шляху до ЄС. 

Що він каже тепер? Правильно, що це лише невелика затримка, аби все вирішити та “підігнати” і т.д. Мовляв, поспішати не слід, треба зберігати спокій та виваженість. 

Що це означає на практиці? На практиці це виглядає як зізнання у тому, що Україною правлять якісь імбецили, що майже довели країни до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а потім почали думати, а що ж ми таке робимо? Що в Українського уряду немає найменших прогнозів на кілька місяців наперед щодо власних дій? Що ні Уряд, ні ВР, ні президент не мають найменшої уяви проте, що вони роблять, і різноманітні геополітичні рішення ухвалюють у наркотичному угарі, аби змінювати їх кожні кілька місяців? 

Звісно, це не так. Просто була гра. Сутність якої можна збагнути лише тоді, коли збагнеш сутність української влади та її очільника. 

Для нашого президента Україна – це не щось цінне. Це не якась абстрактна Батьківщина. Це не власна держава. Це просто актив, який божою волею (як він сам думає, мабуть, під час візитів на Афон) дістався йому, і з якого треба викачати якомога більше за час, який йому відведено. 

Є якась промисловість? Її слід відібрати. Природні ресурси – викачати. Зброю – продати. Землі – захопити. Одне жаль. У сучасному світі відкрита работоргівля не вітається, а тому доводиться миритися з тим, що під ногами вештаються мільйони абсолютно некорисних людей, яких ще треба періодично підгодовувати. Але якщо не можна продати всіх поодинці на ринках рабів, то чому б не продати усіх разом? Оптом? 

І як досвідчений торговець, господар розпочинає торгівлю. Справжнісінький аукціон із серії, хто дасть більше. Головне, не продешевити. Увірвати солідний шмат із мінімальними затратами зусиль. 

Звісно, аби набити ціну, можна поторгуватися з одним, потім з іншим, сказавши, що вже є цікавий покупець із ним майже домовлено про купівлю, потім повернутися до першого, і сказати, що другий пропонує кращі умови. 

От за такою базарною логікою і здійснюється зовнішня політика України, покликана забезпечити збільшення статків обмеженого переліку людей. 

Нас, як кріпаків, обіцяють одному, продають іншому. Не знаю, може ще і у карти програють під час численних візитів до Москви. 

Думка рабів нікого не цікавить. Їм розказують, що пан захотів сьогодні туди, завтра – сюди. А думати про це їм зайвий раз не треба. Шкідливо це. 

Отже, що ми маємо у підсумку. 

По-перше, країни ЄС разі назавжди впевнилися у тому, що Україна – країна ідіотів, що обирають собі таких самих ідіотів в якості представників, з якими абсолютно не можна мати справу. І те, що тепер розказують представники ПР, що, мовляв, ми подумаємо, і через деякий час повернемося до питання – це блеф. Ніхто вже з вами ні про що домовлятися не буде. Стільки зусиль вже витрачено на те, аби інша сторона все скасувала в останній момент без пояснення причин. Це не просто ляпас – це показник несерйозності та безвідповідальності. Впевнений, що тепер ЄС із більшим бажанням співпрацюватиме із Кім Чжон Ином, аніж із Януковичем. Бо, принаймні, КНДР не змінює зовнішню політику на 100 градусів за підсумками нічних зустрічей із сусідніми лідерами. 

По-друге, тисячі українців, які втратили роботу/доходи/не одержали вчасно зарплату у зв’язку із торгівельними війнами з Росією можуть зрозуміти, що їх страждання були марними. Їх просто використали як пішаків у чужих іграх, аби їх влада змогла заробити на них додатковий дохід. Використали і викинули. 

По-третє, правляча ПР показала себе групою безхребетних та аморфних пристосуванців, що не мають жодної власної позиції, а лише як папуги повторюють те, що їм самим розповідають. Де тепер будуть Олійник та Богословська із своїми розповідями про європейський рай? Очевидно, просто змінять тональність та будуть повторювати щось інше. Очевидно, ПР не існує. Це міф, що вже зрозуміло зараз, адже не може мільйонна структура без проблем та заперечень всередині робити кілька місяців геополітичні кульбіти. 

Українці залишаються у своїй геополітичній резервації, в ЄС отямлюють ся від шоку, Кремль – святкує, а вище українське керівництво рахує бариші, за які воно зуміло “загнати” Україну. Адже тепер зрозуміло кожному, що лише у цьому і полягав смисл даного цирку. 

Петро ОЛЕЩУК